|
Питання орендної плати
за земельні ділянки державної та комунальної власності регулює стаття 288
розділу ХІІІ Податкового кодексу України (далі – ПКУ), зокрема, п.288.5 цієї
статті регулює розмір орендної плати.
Згідно із статтею 288 ПКУ
підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди
такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки.
Об’єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови
внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем
(власником) і орендарем.
Відповідно до п.288.5
ст.288 ПКУ розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна
сума платежу:
не може бути меншою (пп.288.5.1
ПКУ): для земель сільськогосподарського призначення – розміру земельного
податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель –
трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом;
не може перевищувати (пп.288.5.2 ПКУ): для земельних ділянок, наданих для розміщення,
будівництва, обслуговування та експлуатації об’єктів енергетики, які виробляють
електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну
інфраструктуру таких об’єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти
(пристрої), електричні підстанції , електричні мережі), - 3 відсотки
нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, -
12 відсотків нормативної грошової оцінки. Може бути більшою граничного розміру
орендної плати, ніж зазначений у пп.288.5.2, у разі визначення орендаря на
конкурентних засадах (пп.288.5.3 ПКУ).
|